Сторінка психолога

       Поняття «адаптація» — одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

      Термін «шкільна адаптація» став використовуватися для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов'язують відхилення в навчальній діяльності — утруднення в на­вчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повин­не бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Але на­самперед необхідно чітко визначити поняття «адаптація».

     Адаптація (від лат. adapto— пристосовую) — одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприят­ливих впливів середовища. Термін «адаптація» широко застосовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація — динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, роз­витку, продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в сис­темі організм-середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, що дає змогу досягати макси­мальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

     Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

      Адаптаційний процес торкається всіх рівнів організму: від моле­кулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

     Психічна адаптація — це процес взаємодії особистості із середови­щем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Процес взає­модії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекват­них засобів і способів задоволення основних потреб. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби — це така форма поведінки, ще не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби.

До основних потреб належать: потреба в безпеці, фізіологічні потре­би (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, потребі в самоствердженні, самовираженні й у розвитку.

Дезадаптованість — не процес, а стан, що виникає від незадово­лення основних потреб у результаті використання неадекватних способів поведінки. При цьому виникає невроз або психопатія, що харак­теризуються незбалансованістю на організмічному рівні в системі особистість — середовище. Стан балансу — це стан задоволеності по­треб.

Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визна­чає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психіч­ного здоров'я дитини.

Будь-яке порушення збалансованості системи особистість — се­редовище: недостатність психічних (здібності, особистісні власти­вості) чи фізичних (особливості функціональних систем) ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб; неузгодженість самої системи потреб (відсутність чіткої ієрархії); побоювання, пов'язані з імовірною нездатністю реалізувати значущі прагнення (цілі) у май­бутньому; нові вимоги середовища, — можуть стати джерелом три­воги. Тривога позначається як відчуття нездоланної погрози, харак­тер і час виникнення якої не піддаються пророкуванню, як почуття дифузного побоювання, як невизначене занепокоєння, як результат очікування фрустрації основних потреб. Стан тривоги — це індика­тор незадоволення потреби.

Якщо рівень тривоги не перевищує середніх показників, то в тако­му випадку вона обумовлює цілеспрямовану поведінку, її позитивна динаміка вказує на адекватність використовуваних засобів і способів.

При вираженому порушенні збалансованості в системі особа-сере­довище, коли вимоги до адаптаційних механізмів наближаються до меж чи можливостей, ці межі розширюються, рівень тривоги значно зростає, формується емоційний стрес.

Для учнів з високим рівнем тривоги характерне:

1) негативне оцінювання існуючої ситуації та перспективи;

2) відчуття власної неповноцінності;

3) відчуття несправедливого, недоброзичливого ставлення до себе
 оточуючих;

4) емоційна неадекватність;

5) схильність втягувати оточуючих до своїх утруднень і конфліктів;

6) своєрідність сприйняття ситуації та її логічного оцінювання, що
утруднює засвоєння прийнятих норм і їх реалізацію в поведінці.

Крім цього, високий рівень тривоги сприяє виникненню неприєм­них фізичних відчуттів: підвищується тиск, частота серцевих скоро­чень тощо [1].

Форма адаптації залежить від змін зовнішнього або внутрішнього середовища. Процес адаптації може бути спрямований або на зміну зовнішнього середовища, або на зміну внутрішнього середовища. У першому випадку, це модифікація поведінкової активності, де три­вога редукується за рахунок доцільної зміни ситуації (аллопсихічна адаптація). Така зміна ситуації може бути результатом ефективного впливу на неї, блокування тих форм діяльності, що супроводжуються емоційним напруженням. У другому випадку тривога знімається зав­дяки реорієнтації особистості (інтрапсихічна адаптація).

Процес адаптації починається із ситуації незадоволення потреб і закінчується ситуацією їх задоволення.

Таким чином, основними критеріями, що виявляють дезадаптованість, є: нервово-психічне напруження, стан підвищеної тривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе.

Навчання у школі припускає виконання учнем ряду вимог, їх не­виконання викликає стан фрустраційної напруженості. Для того, щоб школяр адаптувався до нових умов, він має знайти адекватні засоби і способи організації своєї поведінки. Сюди належать: орієнтування в ситуації, одержання необхідної інформації, мотивація до дотриман­ня вимог, наявність визначених здібностей і можливостей, уміння вра­ховувати не тільки реалізацію своїх потреб, а й інтереси і потреби інших.

Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано конт­рольованої поведінки, конфліктних стосунків, перекручувань в осо­бистісному розвитку, проблем у навчальній діяльності. Ці порушення є не лише наслідком дезадаптованості.

Причини шкільної дезадаптованості різні: низький рівень розвитку загальних здібностей, високий ступінь емоційної нестійкості, несформованість мотиваційної сфери, високий рівень домагань на тлі низьких можливостей, характерологічні особливості, незрілість психіки, особ­ливості сімейного виховання, стиль керівництва педагогів та ін.

Необхідно виділити організаційний етап, основним завданням яко­го є створення умов для ефективної адаптації учнів до навчального процесу. До них належать:

1. Розвиток когнітивної сфери учнів для адекватного відображення
зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану й поведінки.

2. Індивідуальний підхід до учня і його можливостей, щоб не по­слабити нервову систему, не занизити самооцінювання і мотивацію до засвоєння знань.

3. Розвиток і реалізація здібностей учнів.

4. Формування пізнавальної мотивації.

5. Формування цінностей та ідеалі.

Перераховані умови сприяють урахуванню учнями вимог педагогів, саморегуляції й прийняттю адекватних рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні всі шкільні служби, зокрема психологічна. На цьому етапі необхідно вивчити рівень розвитку загальних здібнос­тей, особливості функціонування мотиваційної сфери, конституціо­нальні особливості.

На наш погляд, стан дезадаптованості можуть відбивати шкали нейротизму і психотизму за методикою Г.Айзенка; дані, отримані з методик, що вивчають самоставлення; шкала соціально-психологіч­ної адаптованості Т.Снєгірьової; тест кольорових виборів М.Люшера; особистісний опитувальник для дітей і підлітків Р.Кеттела.

Список літератури

1.Березин Ф.Б. Психическая й психофизиологическая адаптация человека. — Л.:
Наука, 1988 —270с.

2.Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в зкспериментальную психологию
личности. — М.: Просвещение, 1985. — 319 с.

3.ОвчароваР.В. Практическая психология в начальной школе. — М.: ТЦ «Сфера»,
1999. —240с.

4.Пашнев Б.К. Психологическая служба: какой ей бнть // Практична психологія
та соціальна робота. — 1998 — № 5. — С. 25—27.