ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В РОДИНІ (Лекторій для батьків)

Однією з головних функцій родини є виховання дітей.

Родина — це перший суспільний ступінь у житті людини. Вона з раннього віку направляє свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свого першого життєвого досвіду, елементарних знань про навколишню дійсність, умінь і навичок життя в суспільстві. Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на всю подальшу роботу людини, хоча часто вони й залишаються в області підсвідомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки.

У родині, у спілкуванні з батьками діти одержують перші уроки громадянськості. Ці уроки — початок довгого шляху дорослішання, який повинна пройти зростаюча людина, перш ніж стане справжнім громадянином, для якого невіддільні особисте і суспільне, права й обов’язки, що гаряче любить свою Батьківщину, готовий трудитися на її благо і захищати її.

У родині закладаються основи моральності. Поступово, у процесі спілкування з близькими, дитина починає розуміти, який учинок можна вважати гарним, а який — поганим, що таке діяльне добро, повага до людей, відповідальність за свої вчинки і справи, за загальну роботу колективу.

Правильно поставлене виховання в родині закладає в людині основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві, зокрема такі, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива, доброзичливість і чуйність.

Розумове виховання дитини багато в чому визначається повсякденним впливом батьків, власне атмосферою інтелектуального життя родини, а також цілеспрямованою діяльністю дорослих членів родини щодо задоволення пізнавальних інтересів дітей, формування нових, розширення їхнього кругозору. У родині дитина одержує першу інформацію, вчиться спостерігати і порівнювати явища навколишнього життя, ставить і розв’язує численні питання, що її цікавлять. Розумовий розвиток дитини залежить від того, як задовольняються в родині її духовні потреби, як організується її діяльність, яке мовне середовище в родині й ін.

(Діалог за кулісами)

— Вітаю з перемогою у грі «Що? Де? Коли?»

Але як тобі вдалося відповідати на ці важкі запитання, адже в школі такого не вчать?

— А ми вдома з батьками разом розгадуємо ребуси, кросворди, шаради, дивимося інтелектуальні ігри по телевізору. Так що мені ці питання видалися легкими.

Людина живе в родині. Тут вона проводить велику частину свого часу. Удома вона відпочиває і працює, займається улюбленою справою, піклується про своїх близьких і користується їхньою турботою й увагою. Сюди вона йде й у радості, й у горі. Усе це відбувається постійно, багато років, і поступово виробляються правила, що, стаючи традиціями, складають основу життя людини.

Головна особливість сімейного виховання в тому, що воно є емоційним за своїм змістом і передбачає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків. Родина — це колектив, з’єднаний не тільки суспільними, але й родинними узами.

Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до сприйняття існуючих у родині правил, манери поводження, поглядів і устремлінь.

Сила впливу батьків — у вірі в них дитини, у її переконанні, що близькі для неї люди завжди праві, а їхні рішення і вчинки — справедливі.

Діти наслідують батьків у всіх своїх діях і рухах, словах. Перші їхні уявлення про ідеал, про досконалість пов’язані насамперед з образом батьків. Вони пишаються своєю подібністю з матір’ю і батьком, спільністю характерів, схильностей. Це прагнення бути схожими на батьків і зовні, і внутрішньо перетворюється на найпотужнішу рушійну силу сімейного виховання. Ніщо не діє на дітей так разюче, як сила прикладу, а між усіма іншими прикладами жодний інший не має такої сили, як приклад батьків.

Від того, на що і як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання. Щоб родина успішно впоралася з вихованням дітей, батьки повинні знати основні педагогічні вимоги і створювати необхідні умови для виховання дитини в родині.

Що це за умови? Насамперед маємо на увазі ту сімейну атмосферу, коли кожний з батьків і членів родини розуміє свою відповідальність за виховання дітей.

Виховує дитину і весь життєвий повсякденний лад, встановлений у родині, взаємини між її членами, ставлення до праці, відпочинку, подій у країні, обстановка, що оточує дитину, тощо. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя... Те, як ви вдягаєтеся, як розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або засмучуєтеся, як ви спілкуєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету,— усе це має для дитини велике значення... У виховній роботі немає дрібниць... Дрібниці діють регулярно, щодня, щогодини...»,— писав А. С. Макаренко. Учити добру, працьовитості треба не тільки словом, але й самою справою, добрим керівним прикладом життя і поводження.

(Діалог за кулісами)

— Чому ти вчора не прийшла прибирати шкільний спортмайданчик?

— Так... Батьки мені завжди говорять чинити так, як хочеш. Ну, я і подумала, навіщо напружуватися, адже за це не платять.

— Тобі добре. А я вчора в школі прибирала, а зараз треба поспішати на дачу, батьки вже давно на мене там чекають.

— Мої теж із самого ранку на дачі. Говорили, що, якщо я захочу, можу прийти.

— Ну, так пішли разом.

— Ой, ні! Ми з хлопцями намітили на сьогодні пікнік.

— Що ж, тоді я побігла, до зустрічі!

Джерелом благополуччя дитини в родині, умовою її правильного виховання, щасливого дитинства є любов до неї батьків. Діти дуже чуйно реагують на любов і ласку, гостро переживають їхній дефіцит. Любов — творець усього доброго, піднесеного. Це — основа людських відносин. Живучи в родині, дитина, за словами В. А. Сухомлинського, повинна бути упевнена, що її хтось дуже, дуже любить і вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту. При цьому дитина активніше осягає світ, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здібності, вона упевненіше визначає свою дорогу в житті, вибирає друзів.

Справжня батьківська любов учить людину культури почуттів, розуміння добра, формує почуття обов’язку, чуйності.

Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в дитинстві, у подальшому допомагають їй правильно вирішувати складні життєві проблеми.

В. А. Сухомлинський писав: «Людяність, сердечність, чуйність,— цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому дитинстві пройшла школу доброти, школу справді людських стосунків...».

Тим часом у практиці сімейного виховання нерідко можна спостерігати випадки, коли батьки дуже люблять дітей, оберігають їх від усяких труднощів, піклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а діти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними, і в першу чергу це виявляється у ставленні до батьків. Як правило, у цих випадках винна не любов сама по собі, а нерозсудливість любові. Батьки самі ставили дітей у такі умови, за яких з них нічого, крім егоїстів, і не могло вирости.

Любов батьків передбачає участь дитини в житті родини. Дитина дуже рано повинна зрозуміти, що вона — такий же член родини, як і всі інші, і вона має піклуватися про інших так само, як і інші піклуються про неї. І батьки, і діти повинні мати в родині свою частку праці і свою частку відпочинку.

Важливою умовою успішного виховання в родині є авторитет батьків. Авторитет батьків — це вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, довірі до їхнього життєвого досвіду, слів і вчинків. У вихованні дітей молодшого шкільного віку авторитет батьків ґрунтується на впевненості дітей у правоті батьків, на прагненні наслідувати їх дії і вчинки.

Без авторитету — безсумнівного достоїнства батька, матері — не можна виховувати дитину, формувати в неї якості гарної людини.

Найважливіша умова авторитету батьків — їхнє громадянське обличчя, спрямованість їхньої діяльності на роботі, 
у побуті, ступінь участі в суспільному житті країни. Дітей завжди цікавить, чим займаються близькі їм люди, де працюють, яку користь приносять країні. Вони пишаються трудовими успіхами своїх тат і мам. Захоплено відзиваючись про гарні вчинки і справи батьків, діти не тільки пишаються ними, але ніби утверджують для себе їхнє поводження як зразок для наслідування.

Головним тут стає моральний вигляд батьків. Діти завжди хочуть бачити в них високі моральні якості: мужність і скромність, суспільну активність і працьовитість, чесність і справедливість, почуття обов’язку і доброзичливість до людей, багатство знань і культуру поводження, моральну і фізичну охайність. Навіть у малому діти прагнуть копіювати своїх батьків, близьких.

Спосіб життя батьків — основа їхнього авторитету у дітей. Вимоги до дітей не повинні розходитися з власним поводженням. Батьки повинні пам’ятати, що всі їхні дії перебувають під постійним, безпосереднім контролем дітей.

Повага до особистості дитини, розуміння її інтересів, прагнення бачити в ній людину — необхідні умови для зміцнення авторитету.

Тільки поважаючи особистість дитини, можна допомогти їй стати людиною в найвищому змісті цього слова. Не можна дивитися на дитину як на власність, з якою що хочеш, те і можеш робити, як на тягар або іграшку. Необхідно навчитися бачити в дитині людину.

— А тепер, шановні батьки, ваші діти виклали свої прохання в письмовому виді. Ми їх дещо відредагували, оформили, щоб легко вам було прочитати.

(Батьки дістають із шухляди листочки і читають написане уголос.)

1.  Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Коли-небудь я залишу рідний дім, але до цього часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.

2.  У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу, поясніть мені, що кожен з нас повинен робити в ньому.

3.  Мої ручки ще маленькі — не чекайте від мене досконалості, коли я застеляю постіль, малюю, пишу або кидаю м’яч.

4.  Мої почуття ще не зрілі, тож прошу: будьте уважнішими до моїх потреб. Не сваріть мене цілими днями.

5.  Щоб розвиватися, мені потрібна ваша підтримка, а не тиск. Ласкаво критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

6.  Давайте мені трішки самостійності, дозволяйте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення в дорослому житті.

7.  Прошу не робити все за мене. Інакше я виросту таким, що не вмітиму виконувати завдання згідно з вашими сподіваннями.

8.  Я учуся у вас усього: слів, рухів, інтонації голосу. Ваші слова, почуття і вчинки повернуться до вас через мене. Так справедливо улаштувала природа зв’язок між поколіннями. Будь ласка, навчіть мене всього найкращого.

9.  Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене за руку, обіймали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася в милість.

10. Дорогі мої, я вас дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене теж.